Більша частина українського суспільства сконцентрована зараз виключно на унікальних проблемах, пов’язаних з пандемією коронавірусу. Це можна зрозуміти.

Але неоголошена і триваюча війна з Росією залишається, можливо, більшою загрозою для майбутнього добробуту країни. Ті події, які відбулися та відбуваються в останні дні, підняли питання про реальний підхід президента Зеленського до припинення війни. А разом з тим підняли на поверхню ті ризики, які пов’язані зі значним прокремлівським контингентом України.

Про це йдеться у статті Богдана Нагайло для видання Atlantic Council.  

Чинний президент України під час своєї виборчої кампанії у 2019 році назвав мир на сході України своїм головним пріоритетом. А Події кількох останніх тижнів підсилили занепокоєння щодо того, як саме він збирається виконати свою обіцянку.

Тривожні дзвінки вперше пролунали, коли новопризначений прем’єр-міністр України Денис Шмигаль висловив свою підтримку відновленню водопостачання в окупований Росією Крим. Відразу за цим пролунали заяви радника секретаря РНБО Сергія Сивохо про війну на сході, яку назвав чи визнав як «внутрішньоукраїнський конфлікт».

Але відбулася ще більш гучна та небезпечна подія з ще більш серйозними внутрішніми та зовнішніми наслідками. І вона не повинна залишитися непоміченою. 10 березня український депутат Віктор Медведчук очолив делегацію українських парламентарів зі своєї партії «ОПЗЖ» в Москві, де її приймали президент Росії Володимир Путін і голова Держдуми В’ячеслав Володін.

Мета візиту нібито полягала в тому, щоб підтримати ініціативу проросійської партії Медведчука по сприянню створення міжпарламентського союзу депутатів від України, Росії, Німеччини та Франції з метою «допомогти відповідним главам держав «Нормандського формату» в мирному врегулюванні конфлікту на сході України».

Автор підкреслює, що читаючи між рядків, майже немає сумнівів у тому, що мета цієї ініціативи полягає в тому, щоб залучити проросійських депутатів у Німеччині та Франції і, можливо, в інших місцях, разом зі своїми українськими колегами, щоб підтримати лінію Москви та посилити тиск на Київ з метою прийняття миру на російських умовах.

Медведчук – не просто проросійський політик. Він один з найближчих союзників Путіна в українській політиці і не приховує своїх теплих особистих зв’язків з російським лідером. Путін є хрещеним батьком дитини Медведчука, а сам Медведчук – ветеран української політики, який на початку 2000-х років став главою адміністрації президента Кучми.

За часів минулої влади Медведчук був в рядах української політики, і це призвело до серйозної критики президента Порошенка. Медведчуку вдалося закріпити свій статус самого гучного прихильника повернення України на російську орбіту. Це включало положення партії «ОПЗЖ», а також про придбання контрольного пакета акцій у ряді українських ЗМІ

Але більш серйозне повернення Медведчука було підтверджено на парламентських виборах в Україні в липні 2019 року. Тоді його партія фінішувала другою в країні після партії президента Зеленського з 13 відсотками голосів. З огляду на його репутацію лідера п’ятої колони Путіна в Україні, готовність Медведчука заручитися підтримкою європейських парламентарів для нового кремлівського «мирного наступу» на Київ не можна просто залишити без відповіді.

Все це ставить складні питання про межі демократії.

Серйозність ситуації робить нездатність України реагувати на дії Медведчука ще більш незрозумілою. Що стоїть за цією пасивністю та терпимістю до, здавалося б, зрадницької діяльності? Це просто незнання стандартів, що застосовуються в інших місцях, чи це може бути щось більш зловісне? В суспільстві, настільки схильному до теорій змови, як сьогоднішня Україна, ця нездатність діяти неминуче призводить до спекуляцій щодо угод, укладених за лаштунками, і домовленостей, прихованих від громадськості.

Мовчання президента Зеленського у зв’язку з візитом Медведчука до Москви викликає особливу тривогу, так само як і мовчання голови українського парламенту Дмитра Разумкова.

Українське законодавство, прийняте у 2018 році, визнає Росію країною-агресором і визнає ОРДЛО під російською окупацією. Хоча зараз відсутні конкретні процедури щодо обмеження взаємодії з російськими посадовими особами, чому Разумков публічно не засудив Медведчука та інших депутатів за очевидну недоречність їхньої поведінки?

Адміністрація Зеленського не може дозволити собі закривати очі на діяльність Медведчука і його партнерів. З огляду на ширші наслідки для безпеки, ні Європейський Союз, ні інші міжнародні партнери України не допоможуть.

Зараз Україна вводить жорсткі заходи для запобігання поширення коронавірусу в країні, але терміново потрібна настільки ж надійна позиція для боротьби з загрозою Кремля.