Нагірний Карабах – військовий конфлікт, один з найперших пострадянських теренах. Багато експертів вважають, що саме він дав початок багатьом іншим. І в ньому російська влада також грає не останню роль. Саме через вплив Росії та деякі «маневри» можна побачити схожість з ситуацією на Донбасі. Навіть дивлячись на те, що переговорним майданчиком також став Мінськ…

Журналісти проекту «Радіо Свобода «Донбас Реалії» вирішили розібратись у схожих з ситуацією на Донбасі моментах та з’ясувати, чому переговори не приносять мир в регіон. 

Військове протистояння Вірменії та Азербайджану триває понад три десятиліття. Ця територія в радянські часи була Азербайджанською РСР. Наприкінці 80-х років провірменські сили взяли Нагірний Карабах.

Попри те, що міжнародний світ визнає його як територію Азербайджану, контроль досі тримають вірменські сепаратистські сили.

Причиною конфлікту виступає історія. Безумовно, у даному випадку, з Донбасом порівнювати не можна, але через вплив Росії схожість таки можна побачити. Дивлячись навіть на те, що переговорним майданчиком також став Мінськ, як і в нашому випадку.

До процесу переговорів були залучені Росія, США та Франція. Документи для досягнення повного припинення вогню були підписані ще в 1994-му році. Проте за всі ці роки вихід з цього протистояння так і не знайдено. Схоже з Донбасом?

«Три найщасливіших туристи приїжджають в Баку, їх тут приймає президент, міністр закордонних справ, міністр оборони. Сідають в літак, після обіду в Єревані п’ють вірменський коньяк, нібито щось обговорюють, відвідують окуповані території, не доїжджаючи один до Франції, інший до Америки, вже з Москви лунає заява співголови мінської групи ОБСЄ – ми відвідали і провели успішні переговори. Ну ви розумієте – близько 30 років ці базіки тільки і займаються тим, що тягнуть цю гуму», – розповідає військовий експерт з Азербайджану Узеїр Джафаров.

Аналітики також відмічають великий вплив та «героїзацію» в переговорах у Мінську саме Москви, не дивлячись на те, що в групі по Нагірному Карабаху є великі політичні гравці США і Франція.

Як відмічає керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Володимир Копчак, під час останньої ескалації саме Москва стала арбітром.

«Незважаючи на те, що в мінській групі ОБСЄ щодо Карабаху присутній Париж і Вашингтон, крім Москви, Москва де-факто, де-факто підкреслюю, залишається єдиним, якщо це можна сказати, «арбітром», «модератором» цього протистояння. Що засвідчила, наприклад, остання ескалація, мінська група ОБСЄ – вона просто самоусунулася від процесу, вона кудись зникла, взагалі не було ніяких заяв» – зауважив експерт.

Не так давно, у липні 2020 року над Нагірним Карабахом вкотре лунали вибухи та стрілянина. З обох боків були як загиблі, так і поранені. Сторони звинуватили один одного.

На тлі такої активізації, Директор аналітичного центру з глобалізації та регіонального співробітництва у Вірменії Степан Григорян акцентував увагу, що Росія могла дати більшу підтримку. Але…

«Ми очікували більшого від Росії, тому що у нас союзницькі відносини з Росією, і двосторонні, і ми в договорі колективної безпеки. Вірменія очікувала більш предметної підтримки. Але в будь-якому випадку Росія…я б сказав так, позиція була нейтральною» – розповідає експерт.

Вже згадуваний Володимир Копчак заявляє, що офіційному Баку немає від чого радіти.

«Для Азербайджану саме відсутність прямої підтримки інформаційної з боку Москви – це вже великий інформаційний успіх. Я б на місці Баку тут не тішився, бо тут йдеться про логіку інформаційного тиску, супутньої логіці інформаційного тиску на адміністрацію Ніколи Пашиняна. Я, наприклад, в доступному для огляду майбутньому допускаю, що Кремль може «відмовитися» від Ніколи Пашиняна, але це не означає, що він автоматично відмовиться від Вірменії як від свого форпосту на Південному Кавказі і не тільки», – зауважує керівник Південнокавказької філії українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння.

Про політичні діалоги Пашиняна та Кремля – це взагалі окрема розмова. В них є різні погляди на питання газу та корупційні схеми російського бізнескола у Вірменії. Такі погляди означають, що Єреван не буде спиратись на підтримку Москви.

На думку Григоряна вихід з конфлікту може бути знайдений тільки у випадку входу Нагірного Карабаху в переговори.

«Що Вірменія каже: Азербайджане, погоджуйтесь, щоб у переговорному процесі був Нагірний Карабах, і вирішуйте, в тому числі, з ним ці проблеми, чому ви ігноруєте права, чому, Азербайджане, ви поважаєте право азербайджанців мати свою державу, але не поважаєте право людей, що живуть в Нагірному Карабасі, на самовизначення. Тобто тут рішення тільки може бути, якщо Нагірний Карабах увійде в переговорний процес» – наголошує директор аналітичного центру Вірменії.

«Яка держава, що поважає себе, буде сидіти за одним столом з сепаратистами, людьми, які не підкоряються законам Азербайджану, або сепаратистами, які на Донбасі чи в Луганську, які будуть диктувати свої умови?» – заперечує військовий експерт з Азербайджану Узеїр Джафаров.

Варто зазначити, що українська влада на останню ескалацію конфлікту відреагувала підтримкою офіційного Баку. Все через те, що Єреван та Москва на міжнародній арені підтримують один одного. Можна навіть згадати, як українське посольство облили борщем.

«Москва, всі ці роки маніпулюючи питаннями Карабаху, сформувала вплив як на Єреван, так і Баку. І в цьому, мабуть, головна схожість з Україною – використовуючи конфлікт, Кремль намагається залишити Київ в орбіті своїх інтересі», – підсумовує Володимир Копчак.