Сі Цзіньпін, володимир путін та президент Ірану Масуд Пезешкіан зустрічаються цього вікенду в Нью-Делі на саміті БРІКС під головуванням прем’єра Індії Нарендри Моді. Кадри рукостискань мають показати світу простий меседж: майбутній глобальний порядок можливий і без Заходу. Однак Neue Zürcher Zeitung вважає, що за ефектною картинкою стоїть значно менш монолітна реальність.
БРІКС справді суттєво посилився. До групи нині входять 11 країн, у яких проживає майже половина населення планети. За паритетом купівельної спроможності на їхні економіки припадає близько 40% світового виробництва — більше, ніж на країни G7. Середні темпи економічного зростання членів БРІКС приблизно утричі вищі, ніж у «Групи семи», тому цей розрив у найближчі роки може ще збільшуватися.
Втім, головна проблема БРІКС полягає в тому, що економічна вага не перетворюється автоматично на політичну єдність.
Сам термін BRIC з’явився не всередині майбутнього об’єднання. Його у 2001 році запропонував британський економіст Джим О’Ніл, об’єднавши Бразилію, росію, Індію та Китай як великі економіки, що швидко зростають і в перспективі можуть змінити баланс світової економіки. Згодом до групи приєдналася Південна Африка, а пізніше почалося масштабніше розширення.
Попри це, БРІКС досі залишається вкрай слабко інституціоналізованою структурою. У нього немає установчого договору, постійного секретаріату чи повноцінної штаб-квартири, а головування щороку переходить від однієї країни до іншої. Рішення ухвалюються консенсусом, що зі збільшенням кількості членів дедалі частіше зводить підсумкові домовленості до найменшого спільного знаменника.
Саме тут, на думку NZZ, і проявляється головна слабкість БРІКС: країни можуть бути єдині у бажанні зменшити домінування Заходу, але зовсім не єдині в тому, яким має бути новий світовий порядок.
Особливо показовою є позиція Індії. Нью-Делі одночасно співпрацює зі США та іншими західними державами, конкурує з Китаєм і водночас зберігає давні відносини з москвою. Для Індії участь у БРІКС — це не стільки вступ до антизахідного табору, скільки можливість впливати на рішення групи та не допустити перетворення її на суто китайсько-російський проєкт.
Нинішній саміт для Нарендри Моді має ще й окремий політичний сенс. Відносини між Індією та США за президентства Дональда Трампа переживають непростий період, і зустріч із лідерами Китаю, росії та інших держав дозволяє Нью-Делі демонструвати Вашингтону, що він має альтернативні центри сили й не залежить від одного партнера.
Розширення БРІКС водночас лише посилило внутрішні суперечності. Чим більше держав входить до групи, тим ширшим стає спектр їхніх геополітичних, економічних та безпекових інтересів. Те, що вигідно Китаю, далеко не завжди влаштовує Індію; інтереси Ірану суттєво відрізняються від позицій Бразилії чи країн Перської затоки.
Тому саміт у Делі, безумовно, дасть країнам БРІКС можливість представити себе альтернативою світові, в якому правила десятиліттями визначали США та їхні союзники. Але, як підсумовує NZZ, це ще не робить їх великим і згуртованим антизахідним блоком.
У БРІКС є демографічна вага, величезні економіки, ресурси та політичні амбіції. Чого йому досі бракує — це спільної стратегії та узгодженого бачення того, що саме має прийти на зміну порядку, який його учасники критикують.
Саме тому фотографія Сі, путіна, Пезешкіана та Моді може виглядати як народження нового центру глобальної сили. Але поки що це радше демонстрація спільного невдоволення Заходом, ніж доказ існування нового єдиного альянсу.
