Президент України Володимир Зеленський в своєму недавньому інтерв’ю британській The Guardian заявив, що на Донбасі сьогодні іноді «пострілюють».

«Там стріляють, ну, пострілюють. На жаль, гинуть, але так скрізь (де є конфлікти). У Грузії, Абхазії теж стріляють. Буває», – зазначив глава держави.

Однак в реальності ситуація на Донбасі сьогодні різко загострилася. Перша декада березня 2020 року виявилася однією з найбільш кровопролитних за весь час шестирічної російсько-української війни.

З 1 березня на ділянці розведення в Станиці Луганській протитанкової ракетою був вражений Краз 46-ї окремої десантно-штурмової бригади ВС. В результаті нападу російських окупантів загинув один український воїн – сержант Сергій Руських з Маріуполя (на службі з 2018 року), ще двоє захисників отримали поранення.

Вже 5 березня російські окупанти обстріляли Новоселівку – внаслідок розривів, уламками від снарядів був пошкоджений газопровід.

6 березня біля села Кримське Новоайдарського району Луганської області на прифронтовій дорозі підірвався на виставленій диверсантами міні БМП 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр». Загинув уродженець Донецька лейтенант Дмитро Фірсов. Ще троє наших бійців отримали поранення.

7 березня російський снайпер важко поранив жителя прифронтового міста Мар’їнка.

8 березня в районі Опитного знову протитанковою ракетою була вражена вантажівка ВСУ. Загинув 29-річний боєць 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Євген Чернихіз з Херсонської області.

9 березня російські окупанти атакували з безпілотників військово-медичний автомобіль Об’єднаних сил поблизу населеного пункту Гнутове.

А 10 березня російські окупанти вразили протитанковою керованою ракетою вантажівку ВСУ ГАЗ-66 в районі села Піски під Донецьком. В результаті загинули старший солдат Андрій Ведешін і молодший сержант Віктор Солтис. Ще вісім бійців сил ООС були поранені.

11 березня представники збройних формувань РФ обстріляли загальноосвітню школу №2 в місті Мар’їнка. У смертельній небезпеці опинилися учні, які залишилися на сьомий урок та діти молодших класів, які залишилися у групі продовженого дня. Персонал навчального закладу оперативно евакуював юних мешканців Донбасу до бомбосховища цієї ж школи.

«За 10 днів березня близько 40 поранених і 9 загиблих, такого не було з 16 року», – повідомила відомий волонтер і блогер Наталія Юсупова.

Навіщо Путін підіймає ставки

Немає сумніву, що військове загострення на Донбасі відбувається за прямим наказом з Кремля. Ще взимку російський політолог Валерій Соловей відзначав, що в планах Москви – проведення операції з примусу Володимира Зеленського до своєрідної гібридної капітуляції, підтвердженням якої повинна була стати фіксація в Конституції України «особливого статусу» ОРДЛО, а також згода Києва на прямі переговори з маріонетковими «республіками» Донбасу. Ще однією умовою стала б згода українського керівництва на відновлення поставок дніпровської води по каналу в анексований Крим.

Однак спроби оточення Зеленського прозондувати українську громадську думку на позитивне рішення хоча б однієї з ультимативних умов Росії натрапили на різку реакцію українського суспільства. У президента справедливо порахували, що буде вельми ризиковано обміняти принизливі домовленості щодо умиротворіння агресора на ще одну безрезультатну зустріч в «нормандському форматі». А ось щось більше в Кремлі Зеленському сьогодні пропонувати не збираються.

Те, що Москва не розглядає, навіть як робочу версію, можливість досягнення хоч якогось прийнятного компромісу по Донбасу, підтверджують ще два факти.

Днями так званий «парламент ДНР» проголосував за позбавлення української мови в «республіці» статусу «державної». Зрозуміло, що українська мова і до цього мала свій статус в ОРДО тільки формально. Вже в 2018 році на окупованій частині Донецької області не залишилося ні однієї української школи і навіть класу. Однак у дітей все ж була можливість легально вивчати в школах українською мову, щоб потім мати можливість продовжити навчання в українських вузах на підконтрольній території. Таким чином, витіснення на маргінес української мови є красномовним свідченням – окупаційна адміністрація ОРДЛО не збирається вивішувати над Донецьком і Луганськом українські прапори, навіть з імітаційною метою.

Варто брати до уваги й те, що наразі зростають апетити окупантів і на рахунок «паспортизації» місцевого населення. За словами колишнього «секретаря радбезу ДНР» Олександра Ходаковського, вже найближчим часом перед адміністраціями ОРДЛО поставлене завдання видати жителям окупованого Донбасу 700 тисяч російських паспортів.

Отже, Володимир Путін, якому 10 березня слухняна Держдума дозволила бути президентом Росії, як мінімум до 2036 року, зовсім не збирається повертати «президенту миру» окуповані частини Донецької і Луганської області.

Прокремлівський політолог Сергій Марков прозоро натякнув, що має відбутися в Україні, щоб настав мир на Донбасі.

«Зняття всіх санкцій з Росії. Економічних. Зняття з Росії всіх політичних санкцій. Припинення інформаційної війни проти Росії. Четверте – негайна ліквідація русофобської хунти на Україні. Суд над усіма тими, хто її сформував, створив – цей суд повинен бути над людьми по типу Турчинова, Авакова. Всіх інших. Крім того, суд повинен бути над тими офіцерами іноземних спецслужб, які скоїли цей державний заколот в 14-му році. Російська мова повинна стати другою державною в Україні», – марить Марков.

Однак у всіх цих масштабних планах по «примиренню» України є одне слабке місце. На президентських праймеріз в США від демократичної партії сьогодні лідирує жорсткий противник Путіна і великий друг України Джо Байден. І якщо господарем Білого Дому після виборів у листопаді 2020 року стане кандидат від демократів, для путінського режиму настануть важкі часи. В якійсь мірі після недавнього обвалу цін на нафту вони вже настали.

Путіну треба реалізувати свій гібридний бліцкриг до осені 2020 року, коли може закритися вікно можливостей для РФ. І саме тому Москва буде робити все, щоб максимально загострити ситуацію на Донбасі, демонструючи безпорадність Володимира Зеленського та примушуючи його новими жертвами на фронті до якнайшвидшої ганебної капітуляції.

Кардинально змінити ситуацію можна тільки почавши активно протидіяти агресору. Щоб окупанти, як це й було ще рік тому, отримували жорстку відсіч при будь-якому натяку на конфронтацію.

Приклад президента Туреччини Ердогана в Сирії і жорстка реакція на нафтовій блеф Росії з боку Саудівської Аравії в черговий раз підкреслила – в Москві сльозам не вірять, а сприймають серйозно тільки тих, хто здатний силою поставити на місце знахабнілого імперського гопника.