Перший тур місцевих виборів закінчився. На черзі другий тур, який має визначити тих, хто буде керувати місцями та регіонами. Але вже зараз, дивлячись на тих, хто вже пройшов по списках за результатами виборів, можна зробити деякі висновки.

Слов’янськ

Ще під час першого туру виборів стало зрозуміло, що проукраїнському населенню, яке тут все ж таки є, обирати, власне, майже немає з кого. Єдина біль-менш проукраїнська партія – це «Слуга народу», яку очолила депутатка Ольга Алтуніна. Проте, з огляду на розчарування у цій партії по всій країні, було очевидно, що шанси вкрай малі.

Тож боролися за мерське крісло ті, хто має проросійську риторику: Неля Штепа, Павло Придворов та Вадим Лях. Ця трійка, по суті, майже не відрізняється один від іншого, лише ім’ям «власників» (Бойко, Медведчук).

За результатами виборів боротися за мерське крісло будуть Придворов і Лях, оскільки Штепа не набрала достатньої кількості голосів. Проте обидва мають відношення до подій 2014 року і лише одна різниця за цей час з’явилась – чинний мер Слов’янська навчився носити вишиванку, розуміє де він знаходиться, періодично спілкується державною мовою і організовує українські свята, де лунає українська музика і Гімн України. Другий кандидат йшов на вибори з лозунгом «Восстановим экономические связи с Россией», розповідав виборцям про необхідність миритися і не коментував численні заяви робітників власного заводу, які говорили про розруху, відсутність зарплати та відсутній ринок збуту продукції, яку він так і не зміг переорієнтувати на Європу.

До місцевої ради пройшла більшість саме депутатів від проросійської опозиції.

Краматорськ

ОПЗЖ посіла перше місце за результатами виборів у Краматорську міськраду, отримавши 14 мандатів.

Показовим є також те, що 19-річний син нардепів від «Опозиційної платформи – За життя» Наталії Королевської та Юрія Солода – Ростислав Солод став депутатом від цієї політсили у Краматорській міській раді.

Бахмут

Політична партія «Опозиційна платформа — за життя» набрала 28,95% голосів виборців та отримала 11 мандатів.

Тут також є цікаві «екзмепляри»: до міської ради Бахмута Донецької області пройшов колишній член Партії регіонів, депутат трьох скликань Верховної Ради і член «ОПЗЖ» Владислав Лук’янов.

Ще у 2019 році журналіст, а нині член делегації ТКГ Денис Казанський писав у Фейсбуці, що у квітні 2014 року Лук’янов брав участь у захопленні міськвиконкому в Харцизьку Донецької області.

«Того дня із захопленої будівлі зірвали українські прапори, а замість них вивісили «символіку» «ДНР». Лук’янов виступав на мітингу під прапорами сепаратистів, підтримував референдум щодо відділення Донбасу від України, розповідав про те, як застерігав бійців ЗСУ застосовувати силу проти «свого народу» тощо», – йшлося у повідомленні.

Це лише три міста Донецької області, які знають не тільки в Україні, а й в усьому світі по подіям 2014 року. Чому це стало можливо – питання риторичне. Чи можна щось змінити? Напевно, кардинально це вже неможливо. Проте пан Резніков у програмі Янини Соколової розповів, що наступного року вимагає від Кабміну великих грошей для посилення інформаційної політики та українського інформпростору саме на Донбасі…

Тож, можливо, колись… Тут, на Донеччині, виросте вільне від телебачення та проросійських наративів покоління.