27 грудня 2019 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт «Про медіа», який ініціювали народні депутати від партії «Слуга народу». Після реєстрації проєкт закону зазнав критики і був відправлений на доопрацювання.

В медіапросторі йде експертне обговорення законопроєкту. Документ викликає неоднозначну реакцію у журналістів і частина з них вважає, що закон досить сирий та в ньому є ознаки наступу на свободу слова.

Розробники законопроєкту «Про медіа» наголошують, що зміни давно назріли, оскільки наявна законодавча база не відповідає сучасній ситуації, а також не допомагає Україні протистояти інформаційній війні, яку веде РФ, та захищати свої інтереси.

Однак, якщо не вдаватися у подробиці всього законопроєкту і розглянути лише розділ IX «ОБМЕЖЕННЯ ПОВ’ЯЗАНІ ЗІ ЗБРОЙНОЮ АГРЕСІЄЮ», де вперше пропонуються заходи, які б зменшили та унеможливили б вплив російської пропаганди на інформаційний простір України, то тут є над чим замислитися.

Так, в законі немає згадки про Російську Федерацію, але є терміни «держава-агресор» та «держава-окупант».

Є також пряма заборона поширювати в медійному просторі:

– матеріали, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором, та їх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною збройну агресію, анексію території України, порушення територіальної цілісності, суверенітету України, зокрема і публічне заперечення зазначених дій;

– недостовірні матеріали щодо збройної агресії та діянь держави-агресора , її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором, у разі, якщо наслідком цього є розпалювання ворожнечі та ненависті або заклики до насильницької зміни територіальної цілісності чи конституційного ладу;

– забороняється позитивне висвітлення діяльності органів влади держави-агресора (держави-окупанта).

Ми вирішили спитати думку мешканця Слов’янська, журналіста «Радіо Свобода» Сергія Горбатенка з приводу цих норм законопроєкту. Він розповів своє бачення захисту від російської пропаганди, у тому числі, і за допомогою законопроєкту «Про медіа», і за допомогою блокування сигналів з ворожої території.

«Аж на шостому році гібридної агресії Росії проти України законодавці спромоглися прописати деякі заборони щодо присутності Росії в українському медіапросторі. Зауважу, що Литва та Латвія теж нещодавно заборонили на своїх територіях трансляцію телеканалів групи RT, – але ж у них війни не має! Я вважаю, що ці заборони виправдані смертями та каліцтвами людей, які захищають нашу державу, зокрема, й проти росіян та громадян України, які стали жертвами пропаганди та промивання мізків. Також вважаю, що ці заборони навіть у випадку схвалення Верховною Радою так і лишаться декларацією, якщо не буде проведений повний аудит інформаційного простору і суспільство не покаже справжніх власників і справжні джерела фінансування роботи українських медіа. А ще, окрім заборон, державна інформаційна політика має реалізувати це й у армії. Адже дивно спостерігати, як українські бійці на передовій дивляться телеканал міністерства оборони Росії «Звєзда». З цим теж треба терміново щось робити».

На його думку, потрібно приділити більше уваги інформаційній безпеці.

«У той самий час, зважаючи на катастрофу з дотриманням базових стандартів роботи ЗМІ та корумпованість державної машини і ненависть чиновників до журналістів, дуже важливо, аби ці заборони у брудних руках не стали зброєю держави проти незалежних медіа», – говорить журналіст.

Чи не треба більш детально прописати, що таке популяризація та пропаганда органів РФ, посадових осіб?

«Звичайно, якщо у законі не прописати і не розтлумачити термінологію, то потім у судах це дасть змогу потенційним порушникам ухилитися від відповідальності. Головне, щоб законодавці навмисне не зробили закон одразу ж «дірявим».

Чи не варто прямо прописати заборону тезису про громадянську війну в Україні або заборону заперечення російської агресії?

«Проти українських бійців воюють і громадяни Росії, і громадяни України та інших держав. Відомо, що війну на Донбасі розпалила й продовжує підтримувати ресурсами та бойовим досвідом своїх офіцерів саме Росія. Просування тези про «громадянську війну» дозволило би Росії з ролі агресора перейти у статус спостерігача, а згодом, – навіть і миротворця. А нашому суспільству треба не тільки доводити участь РФ у війні, а й далі рухати справи у міжнародних судах, щоб країна агресор відповіла за воєнні злочини на Донбасі. Тому вважаю доцільними і заборони, і навіть більше – просвітницьку та інформаційну діяльність, аби люди не забували і розуміли, що то не «братовбивча смута», а російська воєнна агресія проти нашої держави».

Вояжі депутатів ОПЗЖ до РФ та наступна трансляція інформації про ці поїздки на телеканалах – це підпадає під позитивне висвітлення діяльності органів влади держави-агресора?

«Я вважаю, що у вояжів депутатів до РФ насправді можуть бути різні цілі: від свідомої пропаганди до якихось перемовин. Більшим злом я вважаю те, що прописуючи заборони на тези російської пропаганди, ми продовжуємо торговельні відносини з країною-агресором. Відповідно, якщо ми з ними обмінюємося грошима і товарами, то хіба вони погані? А якщо вони наші партнери, то забороняти щось – якось не по-партнерськи. Оця шизофренія призводить до того, що у суспільстві насправді розмите поняття «ворог» чи «агресор» щодо Росії. І одними заборонами це не виправити. Потрібен комплексний підхід до побудови зовнішньої політики країни у цих гібридних реаліях та відвертий діалог й, повторюся, просвітницька робота із суспільством».

Обмеження ретрансляції медіа держави-агресора

Якщо ж розглядати законопроєкт саме як заборону російської пропаганди, то у ньому дійсно є деякі норми, що дають можливість відмовити у реєстрації медіа, що має відношення до РФ або контролюється з цієї країни.

– Національна рада відмовляє в реєстрації іноземного медіа, що зареєстроване в державі-агресорі або якщо Національною радою виявлено ознаки того, що редакційний контроль щодо такого іноземного медіа здійснюється фізичними або юридичними особами – резидентами держави-агресора.

– Національна рада скасовує реєстрацію іноземного медіа, що змінило країну реєстрації на державу-агресора, або якщо під час моніторингу виявлено ознаки того, що редакційний контроль щодо такого іноземного медіа здійснюється з території держави-агресора, протягом одного тижня з моменту виявлення зазначених фактів.

Такі норми дійсно можуть створити суттєві проблеми телеканалам, які входять до орбіти впливу Віктора Медведчука, бо він має певні інтереси в Росії, а також інших проросійських політиків. Саме через це найбільшої критики законопроєкт отримує від представників медіа з проросійським дискурсом.

Серед активних критиків проєкту закону «Про медіа» також проросійська політична партія «Опозиційна платформа – За життя». В партії законопроєкт називають «диктаторським» і заявляють про нібито утиски свободи слова в Україні та цензуру.

Насправді, ситуація дуже проста: шанси, що під дію цього закону можуть потрапити медіа, які є майданчиками для політиків цієї політичної сили або є у власності політиків з ОПЗЖ, дуже великі. Тому ймовірно і лунають такі заяви.

Закон, безумовно, недосконалий. Але це перша історії новітньої України спроба зупинити вплив російської пропаганди в інформаційному просторі.