вівторок, 05 липня, 2022

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
Війна очима контрактника з саперного підрозділу на початку та сьогодні

Вони вистояли , Суспільство

Війна очима контрактника з саперного підрозділу на початку та сьогодні

views70

06.04.2021

Подiлитися у соц.мережах

На війну люди потрапляють по-різному. Когось мобілізували, хтось пішов добровольцем. Хтось іде на контракт до війська, розуміючи, що настав час. Саме про це розмовляли з Костянтином Шабаліним, мешканцем Бахмута, який був на контракті у ЗСУ у 2016-2017 роках. Говорили про те, що відбувалося у 2014 році у тоді ще Артеміську, про непокараних сепарів та про інше.

2014 рік Артемівськ

Константин Шабалін розповідає про ситуацію у 2014 році.

«Як у кожної притомної людини було повне неприйняття, того що відбувається. Я ходив на всі оті мітинги-путінги. Фотографував крупним планом учасників, відправляв це все до СБУ. Був наївним дурнем, думав що… Але жодної реакції не було», – каже він.

Після того, як захопили Слов’янськ, Горлівку та інші міста на Донеччині, у Бахмуті (тоді ще Артемівську) теж пройшла активізація антиукраїнських сил.

Одного разу, 27 квітня 2014 року, Костянтин навіть намагався вступити з учасниками проросійської акції у дискусію. Його облили зеленкою. На той момент в Артемівську ще не було озброєних бойовиків. Місто було захоплене 5 травня.

Війна очима контрактника з саперного підрозділу на початку та сьогодні

Чому пішов до ЗСУ?

У 2016 році Костянтин Шабалін підписав контракт із ЗСУ і потрапив до 54 бригади у саперний підрозділ. У кінці 2015 він прийшов до військкомату, дізнатися що треба для того, щоб долучитися до лав ЗСУ. Потім взяв на роботі відпустку і прямо з відпустки пішов у військо. Бригада дислокувалася у Бахмуті, а він був на посаді головного сержанта роти. Строкову службу ще за часів СРСР служив у артилерії, а на цій війні був у саперному підрозділі.

Розповів він і про те, що стало для нього мотивацією піти на контракт до ЗСУ.

«Я навіть не знаю, що сказати однозначно. Напевно, захищати батьківщину, воювати за Україну. В кінці 2015 року я вирішив, що момент настав. В мене поруч травматологія, ходили годували солдатів постійно. Коли з Дебальцевого війська виводили, хлопців збирали тут по всьому місту. Що творилося у Бахмуті у той час, мало хто уявляє. По вулицях ходило дуже багато військових. Їм не було ні де спати, ні де їсти. Ми їм допомагали, варили їжу, забирали додому. Хлопці розміщалися по двоє, по троє, по сім по домах мешканців», – згадує він.

Війна очима сапера

Перший раз Костянтин опинився на передовій у червні 2016 року. Підрозділ займався будівництвом укріплень, мінуванням і розмінуванням.

«У нас був спеціаліст по будівлі бліндажів, позивний «Моня» (Михайло Кирилюк), дипломований будівельник. Ці бліндажі врятували життя не одній людині. Ми будували гнізда під ДШК, установка мін, розмінування», – розповідає він.

Війна очима контрактника з саперного підрозділу на початку та сьогодні

І продовжує вже безпосередньо про роботу та карти мінних ділянок. За його словами, у них був один хлопчина з волонтерським планшетом, у якому він відмічав всі роботи з установки мінних полів. До планшету було завантажене специфічне програмне забезпечення, яким і користувалися. А хлопчина цей був поранений у грудні 2016 року…

«В перший день, коли ми приїхали під Світлодарку, нам пацани з першого батальйону показували тропи і розповідали: тут ходити швидко треба, тут бігом, тут повзти, тут взагалі краще не ходити… І тут ми нарвалися на розтяжку. Побачили, ніхто не зачепив її. І тоді я побачив, що це таке. Все як у кіно», – згадує він.

І продовжує…

«У серпні 2016 року ми будували вогневі позиції на Світолодарській дузі по заказу піхоти. Піхота стояла на нулі, а ми обладнували позиції на мінус нулі, тобто перед ними. Щоб вони могли потім перейти вперед. З нами працювали снайпери. Вони виповзали ще далі вперед, і спостерігали за супротивником. Ми працювали, а він лежав. Якщо він фіксував якийсь рух у супротивника, нам йшла команда і ми падали. Спека була така, я навіть свідомість один раз втратив. Ми тоді міни носили, мішки з піском для обладнання позицій. Землю там копати неможливо, тільки вибух влаштовувати. А снайпер по цій спеці лежить нерухомо у своїй «кікіморі». Вона ж як шуба», – розповідає Костянтин.

Згадав і про поранених, які тепер стали інвалідами.

«В грудні 2016 року, коли був штурм так званого лісу на Світлодарській дузі, у нас у підрозділі було двоє поранених. Обидва тепер інваліди війни», – каже він.

Про обстріли і розуміння що ти на війні

За його словами, російські найманці майже кожну ніч відкривали вогонь. І не може зрозуміти, як рахують ці обстріли, коли потім офіційні служби пишуть повідомлення про це.

«Обстріли починалися приблизно з 22 годин і до 1-2 ночі. Сепари насипали по позиціях постійно. Всі сиділи у бліндажах і очікували, коли все це закінчиться. Це було кожної ночі. Я досі не розумію, коли наприклад пишуть: по позиціях ЗСУ було здійснено 53 обстріли. А ось коли насипають чотири години поспіль, я от думаю – це один обстріл, чи як це рахувати?», – каже він.

При цьому додає, що вдень обстрілів з артилерії майже не було – більше використовувалася стрілецька зброя, у тому числі і великого калібру.

«Перший раз я зрозумів що це війна, коли виїхали на розмінування і почався обстріл з великокаліберного кулемета. Ми попадали. Ті, хто був в окопах, ті почали стріляти у відповідь. Поруч була купа піску. Я бачу, як у кіно, фонтанчики від куль. Коли я побачив їх, я зрозумів, що це в мене стріляють», – говорить боєць.

Була одна ситуація, коли Костянтин думав про те, що може бути кінець життю.

«Коли ми перший раз приїхали у відрядження, виявилося що немає місця у бліндажах. І ми спали з товаришем у БМП. Був жахливий обстріл. Снаряди розривалися в 20-30 метрах від бехи. Її навіть хитало від розривів. Було дуже моторошно. Тоді лупили 120 калібром», – додає він.

Непокарані сепари та відкриття КПВВ

Костянтин вважає, що непокарані сепари – це відсутність волі у державі щодо захисту.

«Це відсутність волі і бажання у держави себе захищати. Починаючи від президента в закінчуючи головою сільської ради. Вони не розуміли і не розуміють небезпеку», – говорить він.

І виступає категорично проти відкриття КПВВ.

«Що стосується відкриття КПВВ? Я категорично проти. Ці люди, яких можна зображувати заручниками, насправді не заручники, а учасники. Заручники, це люди, які бояться, а цим добре. Вони ненавидять нашу армію, солдат, мене. Я ж чую це в чергах у Бахмуті. Хоча останній рік вони вже більше мовчали. А раніше гавкали відкрито», – підсумовує він.