Від командира роти до командира бригади під час війни: історія офіцера зі Слов’янська

Російська пропаганда використовує меседж щодо захисту усього населення Сходу України від Київської влади. У 2014 році й пізніше взагалі використовувався термін «хунта». Але є маса прикладів, коли мешканці Сходу стали на захист від російської агресії. Один з таких прикладів – полковник Максим Марченко.

Боєць 28 ОМБр імені Лицарів зимового походу вважає, що командир бригади полковник Марченко спростовує всю пропаганду РФ. На початку війни він командував ротою. Потім командував батальйоном «Айдар» (2015-2017), був заступником командира 92 ОМБр, починаючи з травня 2018 року – командир 28 механізованої бригади.                      

Марченко народився у Слов’янську - місті з якого, по суті, почалася агресія Росії у Донецкій області, і місті, яке відігравало суттєву роль в інформаційній війні та було знаковим для окупантів.

Він навчався у школі №8. Потім вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив у 2005 році. Його родина наразі мешкає у Слов’янську. 

Початок війни

Коли Слов’янськ було окуповано у 2014 році  Марченко вже виконував бойові завдання. Він пропонував своїм родичам: батькам та брату з родиною виїхати з міста. Ось що він розповідає про той період:

«Батьків я ще міг би вивезти з міста, а ось брата, відразу б затримали на блокпості (бойовиків). Було рішення, що вони залишаться там і майже усю окупацію вони мешкали у підвалі».

На 12 квітня 2014 року – дату захоплення Слов’янська пан Максим перебував на прикритті кордону поблизу міста Ахтирка, Сумської області.

«Я відразу зрозумів, що почалася війна. Це було не звично, але було зрозуміло», - так відповів полковник Марченко на питання, щодо початку бойових  дій у Донецькій області. 

Перший бій був біля Горлівки, коли була обстріляна колона підрозділу Максима Марченка. Він тоді командував ротою. У тому бою ніхто не загинув, але двоє бійців були контужені.

«Три постріли з РПГ попали у танк. Навідник був контужений. Башта почала крутитися на 360 градусів. Ми діставали бійця з танку і приводили його до тями. Четвертий постріл з РПГ викинув нас з броні», - розповідає Максим Марченко. 

Найбільш важкі моменти на війні  - це коли втрачаєш своїх підлеглих каже полковник Марченко:

«Найважче, коли ти не можеш це показати на людях. Ти маєш бути холоднокровним, тверезо оцінювати ситуацію. А коли залишаєшся сам, тоді все погано».

Найважчим етапом цієї війни він вважає саме початок активних бойових дій, коли ще не було чіткої лінії фронту, зона відповідальності підрозділу могла сягати 100 км.

Що про нього кажуть підлеглі

Розповідає про свого командира боєць «Добрий», який знайомий з Максимом Марченко, ще з часів, колі вони разом воювали у батальйоні «Айдар». Марченко був відправлений командувати цим добровольчим  підрозділом у складі ЗСУ.  

 «Батальйон «Айдар» це було таке добровольче об’єднання де були комп’ютерщики, кулінари, токаря. Майже не було кадрових військових. Для того, щоб все це привести до якогось ладу, призначили комбатом Максима Михайловича. В нього є такі риси, які непритаманні більшості офіцерів. Він молодий, в нього вже ці  нові наукові підходи. В нього все нове. Я застав п’ять або шість комбатів в «Айдарі». Є такі комбати, які лізуть у душу кожному солдату. І тоді вони втрачають нить контролю над усім підрозділом, бо намагаються все контролювати. Максим Михайлович почав зверху – офіцери, штаб, запросив одного запросив другого. Він організував нам на базі курси. Все що ним було зроблено – це було вперше у ЗСУ».

Ось що каже колишній боєць «Айдару» а нині військовослужбовець 28 мехбригади: 

«Взагалі, наш командир бригади – це плювок у душу усім пропагандистам Путіна. Він місцевий, російськомовний. Взагалі бригада одеська, керівник зі Слов’янська, досить багато російськомовних. Але це, сама найкраща бригада»,  - сміється боєць. Він розповідає, що рота з 28 бригади представляла Україну на міжнародних навчаннях і там перемогла там умовних супротивників.

«Шаман» - боєць 28 ОМБр, щодо можливого наступу противника: «Якщо вони вирішать наступати на будь якому напрямку, ми готові зустріти їх всюди – збоку, спереду, позаду. Якщо вони думають, що ми підемо від них або злякаємося, то вони дуже помиляються. Ми готові зустріти їх і подивимося, хто переможе».

Незважаючи на те, що формально зараз все ще існує режим припинення вогню, у реальності ворог системно його порушує, використовуючи різні типи озброєння. Через це виникають питання, щодо швидкості прийняття рішення на адекватну відповідь. Боєць розповів, що командування бригади, дуже швидко приймає рішення для відкриття вогню у відповідь.  Так було, коли 2 квітня, гібридні сили РФ почали обстрілювати позиції українських військових.

Сам полковник Марченко зазначив, щодо того навчання та обміну досвідом з закордонними військовими, про яке згадував боєць «Добрий. Комбриг вважає, що така система навчання, корисна не тільки для українських військових, а й для закордонних інструкторів:       

«Фахівці, які до нас приїздили по системі навчання «Орбітал» отримують досвід він нас не менш ніж ми від них. Це навчання важливе, як для нас, так і для них 50 на 50. Це відбувається тому, що у наших військових є вже бойовий досвід, а у інструкторів, які прибувають до нас, такого досвіду нема».

Звання полковника Максиму Марченко достроково було присвоєно у квітні 2019 року. Він нагороджений Орденами Богдана Хмельницького III та II ступеня. Нагороди він отримав під час російсько-українській війні. Наразі бригада воює на донецькому напрямку і, як кажуть бійці, готова не лише стримувати противника, але й визволяти окуповані території.