У апеляційному суді відповіли, чи можуть ВПО звертатися з позовами до судів у районах тимчасового перебування

ВПО можуть звертатися з позовом до суду в тому місці, де тимчасово перебувають.

Про це повідомляє SUD.ua.

Раніше стало відомо, що частина суддів першої інстанції, зокрема, і у Києві, зайняли позицію, що внутрішньо переміщені особи не можуть звертатися до суду з позовами за підсудністю за місцем свого фактичного перебування, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не підтверджує зареєстроване місце перебування. На їх думку, такі позови слід подавати до судів, які здійснюють правосуддя замість судів, що опинилися на тимчасово окупованих територіях.

Зокрема, таку позицію висловив Дніпровський районний суд міста Києва в ухвалі про передачу справи за підсудністю від 7-11-2022 по справі №755/10921/22, по справі 755/1912/22, по справі 755/11209/22, Придніпровський районний суд м. Черкаси по справі №711/3655/22, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області по справі 183/8385/22, Катеринопільський районний суд Черкаської області по справі №698/693/22, Приморського районний суд м. Одеси по справі 522/15147/22  та багатьох інших.

Зокрема, у справі №755/10921/22 Дніпровський районний суд міста Києва зазначив, що постановою КМУ від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року.

Отже, на думку суду, з 16.08.2017 року довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.

В іншій ухвалі від 16 лютого 2023 р. по справі №755/12631/22 даний суд, передаючи справу за підсудністю до Харкова, зазначив, що 1 грудня 2021 року набрав чинності Закон «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» 1871-IX:

«Порівняльний аналіз норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст. 29 Цивільного кодексу України та Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» дає підстави для висновку, що фізична особа може мати кілька місць проживання, але при цьому задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) вона може мати одночасно лише одне.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, вищевказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце проживання особи, а відповідно не підтверджує місце реєстрації (у Києві), що виключає можливість розгляду заяви Дніпровським районним судом м. Києва».

Разом з тим, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові по справі №320/9940/21  вважає помилковим висновки суду першої інстанції про те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є належним доказом.

«Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Зазначені норми права вказують на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період.

Звернувшись з цим позовом саме до Київського окружного адміністративного суду, позивач правильно визначила територіальну підсудність спору, що виник між нею та відповідачем.

У свою чергу виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності цієї справи.

Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 «Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання», узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Колегія суддів наголошує на тому, що місце перебування та місце проживання фізичної особи є різними поняттями у розумінні ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з вказаною нормою права місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було виключено з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи.

Натомість положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи». 

Також висновок на користь довідки ВПО як документа, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування при визначенні підсудності зробив Одеський апеляційний суд у справі №522/15147/22 від 23.02.2023 року.

Так, 7 листопада 2022 року чоловік звернувся до суду з позовом до дружини, третя особа: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2022 року матеріали справи передано на розгляд за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Не погодившись з ухвалою суду, чоловік подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу від 14 листопада 2022року скасувати, справу повернути для продовження розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач-дружина є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично з 2016 року разом з малолітньою дитиною проживає за адресою, що розташована на території Приморського району м. Одеси, а тому на підставі положень ч.1 ст.27 ЦПК України справа підсудна Приморському районному суду м. Одеси. Апелянт вказав, що предметом заявленого позову є визначення місця проживання дитини, яка проживає у м. Одесі, а тому розгляд справи за місцем проживання малолітньої дитини та за місцем знаходження третьої особи - органу опіки та піклування буде сприяти встановленню фактичних обставин у справі.

Колегія суддів Одеського апеляційного суду вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як зазначив апеляційний суд, вирішивши питання про передачу справу на розгляд до іншого суду, суд першої інстанції вважав, що надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є тим документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача у розумінні вимог ст.27 ч.1 ЦПК України. Зазначені висновки суд зробив, пославшись на пункт 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016року, з відповідними змінами від 09 серпня 2017року.