середа, 18 травня, 2022

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
Шості роковини найганебнішого фейка російської пропаганди

Російська агресія , Суспільство

Шості роковини найганебнішого фейка російської пропаганди

views52

06.04.2021

Подiлитися у соц.мережах

Одним з інструментів війни, яку веде РФ проти України, є війна інформаційна. Розповсюдження  жахливих фейків відносно супротивника, упереджене судження аналізу подій, перекручування реальних фактів та видавання брехні за правду – основні методи ведення цієї війни.

Прикладом класичного фейку є історія про «розіп’ятого хлопчика».

Сюжет про цю «криваву» подію, яка нібито сталася у Слов’янську, показали на «Першому каналі» РФ шість років потому, а саме 12 червня 2014 року – через тиждень після того, як місто було звільнено. Цей сюжет досі розміщений на сайті каналу, незважаючи на те, що всі вже давно з’ясували, що це повна брехня.

Героїня сюжету Галина Пишняк, яку представляють біженкою зі Слов’янська, розповідає «жахливу історію».

Далі мовою оригіналу:             

«Центр города. Площадь Ленина. Наш Горисполком – это единственная площадь, куда можно согнать всех людей. На площади собрали женщин, потому что мужиков больше нет. Женщины, девочки, старики. И это называется показательная казнь. Взяли ребенка трех лет, мальчика маленького в трусиках, в футболке, и как Иисуса, на доску объявлений прибили. Один прибивал, двое держали. И это все на маминых глазах. Маму держали. И мама смотрела, как ребенок истекает кровью. Крики. Визги. И еще взяли надрезы сделали, чтоб ребенок мучился. Там невозможно было. Люди сознание теряли. А потом, после того как полтора часа ребенок промучился и умер, взяли маму, привязали к танку без сознания и по площади три круга провели. А круг площади – километр».

Шості роковини найганебнішого фейка російської пропаганди

Варто зазначити, що вже у другому реченні є нестиковка – у Слов’янську ніколи не було площі Леніна. У місті центральна площа мала назву Жовтневої революції і давно вже перейменована  на Соборну. 

Звісно, що ніякого розп’яття на площі Жовтневої революції не було. А наступного дня після звільнення на центральній площі міста розпочалося роздавання гуманітарної допомоги мешканцям.

Що стосується самої біженки зі Слов’янська Галини Пишняк, то вона дійсно була мешканкою міста. Її чоловік – звичайний колаборант, який перейшов на сторону ворога. Є фото, де Галина Пишняк знята разом зі своїм чоловіком. Можна навіть точно визначити, коли було зроблено фото – 15 квітня 2014 року. На задньому плані фотографії можна побачити захоплену бойовиками у Краматорську військову техніку, а зліва – кафе «Біла ніч», де годували найманців з угруповання Ігоря Гіркіна.

Шості роковини найганебнішого фейка російської пропаганди

Робота російської пропаганди в окупованому Слов’янську була направлена на створення атмосфери страху, дискредитації української армії та держави Україна, розпалювання недовіри й ненависті між громадянами.

Шості роковини найганебнішого фейка російської пропаганди

Наведемо спогад мешканця міста Володимира П., який бачив, що відбувалося з деякими найбільш екзальтованими мешканками відразу після звільнення міста. Ось що він розповідає:

«Наступного дня після звільнення я побачив свою сусідку, яка сиділа на лавці та голосно ридала. Спочатку я подумав, що це сльози радості від того, що все скінчилося. Потім виявилося, що вона плаче через страх, що тепер у місті почнеться різня та насилля. Вона очікувала, що зараз прийдуть «правосєки» і почнуть усіх катувати, ґвалтувати та вбивати. Ледь-ледь вдалося її заспокоїти. Зараз вона спокійнісінько живе у місті й, напевно, навіть не згадує про свої жахливі думки».

Петро Дудник, пастор протестантської церкви «Добра звістка» у Слов’янську, коментуючи вбивство своїх братів-одновірців в окупованому місті, розповідав, що в історію про розіп’ятого хлопчика повірили навіть деякі протестанти з РФ. Деякі з них, після виходу цього сюжету на «Першому  каналі», поїхали воювати  на Донбас.

Все це демонструє наскільки жорстко працює російська пропаганда, яка використовує будь-який привід і можливість, щоб виправдати свою агресію, деморалізувати та дестабілізувати українське суспільство.