Олекса Тихий – символ вільної души української Донеччини

В цей день, 5 травня 1984 року, у в'язничній лікарні помер ОЛЕКСА (Олексій Іванович) ТИХИЙ - український дисидент, правозахисник, член-засновник Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінських Узгоджень (УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНСЬКА ГРУПА). 

Життєвий шлях і незламний опір справжнього ДОНЕЦЬКОГО УКРАЇНЦЯ Олекси Тихого тогочасному режиму, пережиті ним тортури та роки заслання за свою непохитну громадянську позицію, активну діяльність, залишаються для нас прикладом мужності, патріотизму та служіння УКРАЇНІ. 

Довідка

ОЛЕКСА ТИХИЙ народився 27 січня 1927 року на хуторі Іжевка на Донеччині. 

Правозахисник, мовознавець, педагог. 

Закінчив філософський факультет Московського університету. Працював учителем у Запорізькій та Донецькій областях. 

Виступав проти процесу русифікації та на захист української мови. 

У 1957 році заарештований та засуджений за «антирадянську діяльність» на 7 років позбавлення волі й 5 років позбавлення громадянських прав. 

У вересні 1976 року разом з десятьма членами-засновниками підписав Меморандум Української Гельсінської Групи, яка виступила на захист прав людини в Україні.

Правозахисна діяльність стала причиною другого арешту 1977 року. Внаслідок звинувачень в «антирадянській агітації та пропаганді» й «незаконному зберіганні зброї» (до помешкання підкинули гвинтівку) його позбавили волі на 10 років із засланням на п’ять років. Суд визнав Тихого «виключно небезпечним рецидивістом». 

Кілька разів оголошував голодування і тяжко хворів. 

Зеки поважали шляхетного та доброго в'язня, який вогнем власного тіла хотів розтопити кригу НАЦІОНАЛЬНОГО РАБСТВА: відважно збирав і передавав на волю матеріали для самвидаву. Друзям О. Тихий говорив: «Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим».

Загинув Олекса Тихий 5 травня 1984 року у табору особливого режиму (тюремна лікарня, Пермський край).

Сьогодні ім'ям ОЛЕКСИ ТИХОГО названі вулиці у багатьох містах України!

ВІЧНА СЛАВА НЕЗЛАМНОМУ БОРЦЮ ЗА ВОЛЮ УКРАЇНИ!!!

«Не вина, а біда простих людей (тобто працьовитих робітників та селян), що з їхньої волі чи мовчазної згоди знищується українська мова та культура на Донеччині.

Не біда, а вина кожного інтелігента, кожного, хто здобув вищу освіту, займає керівні посади, а живе тільки для натоптування черева, байдужий, як колода, до долі свого народу, його культури, мови».

«І чи не злочином годилось би кваліфікувати діяльність органів народної освіти, вчителів, діячів закладів культури та всіх керівників на ниві асиміляції мільйонів українців Донеччини. Адже таку масову асиміляцію не можна назвати інакше, як тільки інтелектуальним геноцидом».

/Олекса Тихий/