Можна ж було по-людськи: роздум про особисті кордони

Найчастіше, про повагу і ввічливість ми згадуємо, коли інші порушують наші кордони, висловлюємо своє невдоволення, приблизно так: «ну, можна ж було по-людськи». Тобто, резюмуючи, що «по-людськи» – це значить з повагою, з тактом, культурно і делікатно. Одним словом, природні речі для homo sapiens. 

Навряд чи в цей момент ми пам’ятаємо про те, скільки разів ми самі порушували особисті кордони іншої людини, і поводилися якось дивно – «не по-людськи» – і нічого в цьому «нелюдському» нас не бентежило. 

Не буду йти у філософські роздуми, розвивати тему бумеранга або кармічних відносин, але нагадаю всім і самому собі в першу чергу, древнє, як наш світ, ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО ЕТИКЕТУ: «Стався до інших так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».

ПОВАГА, ГІДНІСТЬ, ВВІЧЛИВІСТЬ – одні з основних принципів, які постійно повинні бути присутніми незалежно від того, знаходиться ЛЮДИНА в суспільстві чи наодинці з собою.

Думаю, всім нам треба бути суворішими, більш вимогливими до себе, не розпускатися, не втрачати «форму» вихованості, доброзичливості до оточення. «Хто живе в скляному будинку, той не повинен кидатися камінням в оточення», – говорить мудрість. Але ж ми живемо спільно в цьому тендітному скляному будинку.

І якби люди частіше оцінювали власну поведінку, дивлячись на себе з боку, бачили себе ніби стороннім поглядом – свою позу, свої рухи, чули свої слова та свої інтонації, це було б ВЕЛИЧЕЗНИМ ДОСЯГНЕННЯМ в нашому житті. Тому що людина, яка здійснює неетичний вчинок, робиться при цьому негарною, а цього нікому не хочеться. 

Не забуваємо, що ВВІЧЛИВІСТЮ та ЛЮБ’ЯЗНІСТЮ можна домогтися феєричних успіхів. Постараймося використовувати цю всемогутню зброю частіше – і ми не прогадаємо.