«Мамо, український прапор!», – мешканка Лиману розповіла про звільнення міста шість років тому та… борщ

Шість років тому, 3 червня 2014 року, почалося звільнення міста Красний Лиман. Повністю місто було взято під контроль 4 червня. Це було перше місто, яке було звільнено в результаті проведення АТО.

Відзначається звільнення Лиманщини 19 червня, коли після запеклих боїв у районі Ямполя була звільнена уся територія району і бойовики вимушені були відступити у напрямку Миколаївки, Слов’янська та Ямполя.

Наступ на місто йшов з трьох напрямків. Участь у боях за звільнення Красного Лиману брали 25, 79 та 95 аеромобільні бригада та бійці Національної гвардії України.

Ось, що згадує мешканка міста Тетяна Мільченко, яка тоді працювала в Управлінні соціального захисту. Відвідувачі Управління розповідали їй, що недалеко від міста є концентрація військової техніки ЗСУ. І вона розуміла, що щось має початися.

«Третього червня о 4 ранку ми прокинулися від того, що почули вибухи. До цього в нас були розбірки бойовиків між собою. Вони тут ділили то кіоски хлібні, то магазини але це була стрекотня. А це вже були вибухи і ми зрозуміли що серйозно це почалося і дай Боже нас звільняють. Ми для себе вирішили, що треба якось допомогти. Але яким чином?», – каже вона.

А потім додає, що бойовики намагалися чинити опір, але порозбігалися.

«Збройні сили України заходили з напрямку комбікормового заводу. У Дробишеву (це селище недалеко від Красного Лиману – прим. авт.) там був блокпост бойовиків і вони порозбігалися. Заходили ЗСУ зі сторони ставків. Там чинили опір і там були бої. Це зі сторони Харківської області», – згадує Тетяна Мільченко.

Наступ йшов і зі сторони Слов’янська по дорозі на Красний Лиман. Недалеко від ст. Брусин є готель «Царицино», власником якого є Петро Цимідан. Зараз він міський голова Лиману сьогодні, а на той час був депутатом обласної ради Донецької області. Саме у цьому готелі розташовувалися бойовики і поруч з ним були побудовані укріплення терористів.

«Там був штаб бойовиків у цьому «Царицино». Там були запеклі бої. Третього червня ЗСУ зайшли у місто. В нас місто розділене на південну та північну частину. В той день військові зайшли у обидві частини. Вибухи були по всьому місту і ми цілий день просиділи у підвалі. Я кожному зі свого відділу зателефонувала і сказала: знаходитись вдома, облаштовувати підвали, бережемо дітей і сім’ї і не заважаємо Збройним силам України виконувати їх роботу», – розповідає пані Тетяна.

Вона згадує, як наварила шестилітрову каструлю борщу в очікуванні українських військових.

«До вечора вщухли бойові дії. Я якщо чесно, ми сиділи чекали, бо нам розповідали, що по кожному дому будуть бігати, перевіряти… Я до вечора наварила шостилітрову каструлю борщу і вирішила якщо прийдуть наші військові, то їх треба нагодувати».

Тетяна  розповідає що у той день і майже увесь наступний у місті нікого не було.

«У місті тиша і нікого немає тут взагалі. Мені зателефонували з Макіївки рідні мого чоловіка: «Як, Таня, вас захватили? Я відповіла: хто захопив? А, ну зрозуміло, відповіли мені. Потім ще одна зателефонувала і казала: вас там розбомбили, вас всіх вигнали на площу. Я їй сказала, ви там що с дубу впали?», ­– згадує вона.

На третій день, ми з донькою наважилися вийти. Ми побачили, що провулку йде техніка. Чия техніка не видно. І тут донька помітила…

«Мамо, український прапор! Мамо, український прапор! Ось тоді прийшла впевненість, все, можна видихнути…», – дійсно видихає пані Тетяно.

Тут треба нагадати, що після звільнення Красного Лиману російські ЗМІ почали розповсюджувати фейки про те, що нібито у лікарні розстріляли полонених «ополченців».

Після взяття під контроль міста, було оголошене чергове припинення вогню і тільки 19 червня пішов наступ на Ямпіль і була звільнена вся Лиманщина.