четвер, 28 жовтня, 2021

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
Коротке слово про традиції українського виховання та етикет

Мартирос Григорян


Суспільство

Коротке слово про традиції українського виховання та етикет

views616

16.06.2021

Подiлитися у соц.мережах

УКРАЇНСЬКА СІМ'Я з давніх-давен відзначалася взаємоповагою та рівноправністю чоловіка й дружини. Це пояснювалося тривалою відсутністю чоловіка-воїна в домі. На час такої відсутності жінка перебирала на себе обов'язки голови родини. Крім того, рівноправ'я було закріплене стародавньою традицією, за дотриманням якої стежила громада.

Найбільшу увагу приділяли вихованню дитини від одного до п'яти років, тому що в цьому віці вона інтенсивно росте й розвивається. У вихованні брала участь уся родина. Дитину не карали, аж поки вона не починала осмислювати власних вчинків. Коли дитя вчилося говорити, вся родина підтримувала його за допомогою фольклорних творів: казок, пісень, скоромовок. Дитина змалку ставала свідком шанобливого ставлення молодших до старших. Понад усе в українській родині ставилися такі чесноти, як морально добрі вчинки, щирість, сміливість, гідність. Завдяки народному вихованню забезпечувалася наступність, спадкоємність поколінь, коли усі знання та цінності дідів-прадідів передавалися нащадкам із покоління в покоління. Приділяти велику увагу та надавати особливого значення вихованню – це ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ. 

Становлення та розвиток ЕТИКЕТУ В УКРАЇНІ тісно пов'язані з відкриттям у 1632 році ПЕТРОМ МОГИЛОЮ першого вищого навчального закладу – Києво-Могилянської колегії, яку сучасники називали колегіумом. У 1701 році цей навчальний заклад еволюціонував до статусу академії. До речі, він був одним з найкращих у тогочасному культурному світі. 

Можу запевнити вас, друзі мої, що етикет ніскільки не обмежує свободу людини: якщо навіяне їй з дитячих років батьками, а надалі – вихователями-наставниками, вбирається так сильно в його пам'ять та інтелект, то робиться для нього прагненням на все життя. Не варто забувати, що справжня вихованість нерозривно пов'язана з повагою і любов'ю до ближнього і повною відсутністю егоїзму. 

Подібно до того, як малечу з дитинства систематично вчать чистити зуби, мити руки перед їдою, витирати ноги, знімати головний убір, входячи в будинок, чистити взуття, виходячи на вулицю, дотримуватися порядку, переслідуючи насамперед гігієнічні цілі. Подібно до того, як її привчають вітатися і прощатися, говорити «ЧАРІВНІ СЛОВА»: дякую і будь ласка, вибачте, бажати доброї ночі та доброго ранку, переслідуючи морально-естетичні цілі. Виробляє у неї автоматичні звички до ввічливої поведінки. Точно також вчать і правилам етикету, змушуючи тримати виделку в лівій руці, а ніж у правій, не пити з блюдця, не проливати на скатертину, під час їжі не розмовляти з набитим ротом.

Вважаю, що етикет необхідний ВСІМ. Звичайно, дотримуватися всіх правил гарних манер за будь-яких обставин важко. Але прагнення їх знати й дотримуватися – ось чого не вистачає. До рівня знань етикету представникам української влади ОСОБЛИВІ ВИМОГИ, зрозуміло! І якщо суб'єкт владних повноважень не готовий усвідомити всю відповідальність і специфіку своєї роботи, це завдає шкоди ІМІДЖУ КРАЇНИ, знижує загальний культурний рівень. Звичайно, хочеться відчувати гордість, а не сором. 

У міру змін умов життя українського суспільства, зростання освіти та культурних цінностей одні правила поведінки замінюються іншими. Те, що за часів Великої княгині Ольги (роки життя: 890-969) вважалося непристойним, сьогодні стає загальноприйнятим, і навпаки.

Водночас зазначу, що вимоги етикетних норм не є безумовними, а їхнє втілення залежить від обставин, часу і місця. Поведінка, що неприпустима в одному місці та в одній ситуації, може бути релевантною в іншому місці та в іншій ситуації. 

ЕТИКЕТ – в найширшому сенсі слова – це розуміння, як поводитися в залежності від СИТУАЦІЇ, а не заучування книжкових правил.

Коментарi (0)