п’ятниця, 30 липня, 2021

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
Іловайськ: російське вторгнення, яке продовжило війну

Війна

Іловайськ: російське вторгнення, яке продовжило війну

views14

06.04.2021

Подiлитися у соц.мережах

Одна з найбільш трагічних і героїчних історій російсько-української війни – це історія, яка сталася у степу Донеччини влітку 2014 року. І яка має назву – Іловайськ. Саме тоді відбулося масове вторгнення російських військ на територію України.

Це вторгнення і привело до трагедії, до загибелі, тільки за офіційними даними, 366 людей, 429 поранених, 158 зниклих безвісти та 128 військових, які потрапили у полон.

Іловайська трагедія – це історія про порушення домовленостей зі сторони росіян і розстріл українських колон у так званому «зеленому коридорі».

Колишній мешканець міста Амвросіївка (окупована наразі територія) Володимир на власні очі бачив, як відбувалося російське вторгнення:

«Це було, як у кіно про Другу світову. Величезна колона російської техніки, яка йшла від кордону РФ у глиб території України. Пилюка, жара і гуркіт. Коротко кажучи, сунула орда…».

Було декілька спроб узяти Іловайськ і жодна з них не увінчалася успіхом. Остання спроба звільнити місто і замкнути кільце навколо Донецько-Горлівського угруповання бойовиків завершилася трагедією саме через перехід через кордон російських військ.

Спогадами ділиться боєць батальйону «Донбас» Андрій Поляков, колишній мешканець Донецька, який навіть не служив строкову службу, але у 2014 році пішов добровольцем на війну.

Іловайськ: російське вторгнення, яке продовжило війну

«18 серпня 2014 року батальйон «Донбас» зайшов у Іловайськ. Це вже була друга спроба. Десь надвечір ми вже були у школі. Саме тут ховалися місцеві – переважно жінки та діти. Зранку 19 серпня був наказ йти у центр міста. Іловайськ – він поділений залізницею навпіл. Через міст над залізничною колією ми пішли на ту сторону. Нас мали підтримувати «Азов», «Айдар», «Дніпро» та підрозділи ЗСУ. Вони повинні були б заходити з правого та лівого флангу і мали відтягнути від себе удар, імітувати атаку, зав’язати бій. А в цей час ми заходили пішки по мосту. Це був сміливий план захоплення міста. На мосту нас ніхто не очікував, бо він прострілювався зі всіх сторін. Перша наша штурмова рота складалася з 89 бійців. Коли ми вже пройшли по мосту, в нас в’їхав мікроавтобус з сепарами. Вони нас не чекали у цьому місці. Десь на півдорозі вони виїхали з бокової вулиці та вперлися в нас. Ми їх взяли у полон. Один з узятих в полон був колишній мешканець Одеси, який емігрував до Франції, а потім приїхав воювати в Україну. Інший полонений – серб, професійний найманець».

Потім на цих бойовиків зробили перший обмін бійців «Донбасу», які потрапили в полон до сепаратистів і росіян. Була ще одна автівка бойовиків, яка в’їхала у хвіст колони «Донбасу». Це авто намагалося поїхати назад через вулицю і машину просто розстріляли, коли вона намагалася втекти.

Бійці «Донбасу» дійшли до центра міста. Коли колона вже йшла, то була знешкоджена пара гранатометників, які ховалися між приватними домами.

У центрі Іловайська розпочався запеклий бій. Підтримки артилерії не було, бо це була щільна забудова. Не було і важкої техніки. Власні міномети – 3-4 одиниці – підтримували батальйон тільки при заході через міст.

«Коли ми дійшли до центральної площі міста, там загинув командир першого взводу, загинув командир взводу розвідки «Скіф», ще був один поранений, якого я витягнув. Це все був результат снайперського вогню».

Всіх поранених спочатку відправляли до школи, де базувався батальйон, а потім у шпиталь за межами міста. Потім до бойовиків підійшла допомога з Шахтарська. Це був батальйон «Сомалі». Бійці «Донбасу» почали відходити, тому що закінчувався БК. Той наступ, який мав бути з флангу захлинувся і це було причиною вимушеного відходу. Підрозділи, які заходили з боку, штурмували укріплений район, і тому їм не вдалося здійснити те, що планувалося.

Під час відходу зникли двоє бійців. З’ясувалось, що обидва вони отримали поранення.

«Спочатку Бішут (командир операції) впіймав кулю у каску. Через кевлар каски кулю розвернуло і його вдарило плазом і контузило. «Нікітос» почав його витягувати і впіймав кулю під коліно. Вони були останні і їх відрізали. Вони, вже поранені, забігли до першого під’їзду, в першу відкриту квартиру, зайшли, закрилися. Вони чули, як за ними забігли сепари, як вони стукали у двері. Коли, нібито все стихло, з туалету вийшла бабуся 80 років, власниця квартири… Вони у цієї бабусі прожили близько двох тижнів. Потім їм передали документи і вони виїжджали, як мешканці Іловайська».

Спочатку бійці повернулися до школи, але потім було прийнято рішення піти з неї. Бойовики кілька разів обстрілювали цю будівлю, з артилерії, яка була у Шахтарську, і з танку. Корегування вогню здійснювали місцеві. Бійці «Донбасу» взяли у полон одного з корегувальників.

Іловайськ: російське вторгнення, яке продовжило війну

21 серпня Андрій Поляков поїхав у Дніпро за весілля дочки. Бус, на якому він мав їхати, був розстріляний у селі Грабське. Троє загинуло, двоє було поранено. Він їхав трохи пізніше і це його врятувало.

«Додому, 21 серпня, я приїхав увесь по щиколотки у крові»

Повернувся пан Андрій у Курахове 26 серпня. Його зробили старшим у маленькому підрозділі бійців.

«28 серпня до нас прийшли бійці ЗСУ, які стояли на крайньому блокпості за Курахово. Іх там було близько 60 людей. Прийшов старший і сказав: «У нас наказ: залишити блокпост». Але 15 бійців відмовилися виконувати наказ. Вони прийшли до нас, щоб якось скоординувати наші дії. Було прийнято рішення, що вони залишаються на блокпосту. За даними розвідки, у сторону Курахове йшли дві батальйоні групи танків. Ми домовилися, що військові зустрічають танки, а потім відходять до нас. Ми побудували лінію оборони, в нас було багато трофейного озброєння, багато БК. Потім танки розвернулися і пішли на Іловайськ…»

Першого росіянина Андрій з побратимами взяли у полон ще біля Попасної. Це була людина з документами ФСБ. Його потім віддали українській контррозвідці. Яка його подальша доля – «Поляк» не знає. Андрій вже знав, що були російські десантники, що «заблукали», яких взяли у полон його побратими, знав про обстріли зі сторони РФ Савур-Могили. Він взагалі вважає, що історія Савур-Могили – це та ж сама історія Іловайська: «Вона ширша, ніж сам Іловайськ».

Його побратими, які знаходилися вже в оточенні в Іловайську, вже розуміли, що треба відходити до Многопілля. Все так і сталося. Саме у цьому населеному пункті формувалися колони, які потім підуть по так званому «зеленому коридору». Багато підуть на смерть, поранення і полон.

Іловайськ: російське вторгнення, яке продовжило війну

Колона «Донбасу» виходила через Красносільське.

«Час виходу постійно мінявся і це робилося спеціально для того, щоб росіяни закріпилися на зайнятих позиціях. Ні про який коридор вони (росіяни) навіть не думали. Через Червоносільське прорвалися ЗСУ-шники. Буле чітке завдання – добробатів знищити, тому що це найбільш мотивовані бійці. Про це відкрито казали командири росіян, з якими спілкувалися у полоні»…

Це тільки одна історія. Історія однієї людини, яка добровільно пішла воювати за Україну, пішла з абсолютно мирного життя відразу на війну. Але, якби не було російського масового вторгнення, можливо, вже не було б і окупованої території Донеччини та Луганщини і ми б зараз жили б іншій реальності.         

Коментарi (0)