Як українські медіа розповсюдили та примножили вірус «малороса»

Якщо послухати або почитати дискусії українського населення на політичні теми, то вимальовується досить прикра картина. Всі антиукраїнські тези, що ллються з уст українців, в той чи інший час були запущені  в українському інформаційному просторі українськими медійниками.  Частина з них – прямий переспів російських колег.

«Сніданки на кордонах», «флешмоби на вокзалах»  та інші подібні речі привели до небезпечного переконання в головах, що російська агресія інспірована виключно Кремлем та особисто Путіним, а «прості росіяни» ні в чому не винні. Про те, що стріляють на Донбасі найманці з усієї Росії, від Ростову до Бурятії, сором’язливо не згадується.

Весела фраза «А то Путін нападе», випущена з легкої руки кварталівців і підхоплена частиною українського політикуму та журналістською братією, дуже добре лягла на інформаційний вірус про те, що війна вигідна лише «баригам» з обох сторін, які наживаються на смертях  простого люду.  Не зайве сказати, що ці сентенції прижилися лише в головах тих українців, які українцями себе не вважають. Малоросійська ментальність не передбачає відповідальності за свою країну та її долю. Тому дуже вигідно і зручно думати, що на Сході військові помирають за гроші, а ніякої небезпеки російська агресія українцям не несе.

Українська пресса проявила виняткову безвідповідальність і незрозумілу толерантність, висвітлюючи життя на окупованих територіях вкрай бідно та однобоко. На крайній випадок,  медіа-джерела можуть розказати про ціни та проблеми з продовольством. Справжня картина всіх жахіть окупації доступна лише на сторінках окремих блогерів. Біда лише в тому, що пересічний громадянин України цих блогів ніколи не побачить.  А телевізійна картинка, в яку можна було включити ті ж самі фото чи відео- докази  та розповіді очевидців, повністю відсутні.

Політична боротьба, медійна неохайність та продажність і гнилість українських медіа привели до цікавої картини: медійний простір майже цілком перейшов в опозицію до держаних органів, які захищали суверенітет та незалежність  України. Не гребували нічим – від необґрунтованих обвинувачень до стовідсоткових фейків.

Так звані журналістські розслідування знімалися по рецепту фентезі передач на РЕН-ТВ  з використанням псевдо-доказів, думок нікому не відомих експертів та махання перед камерою незрозумілими документами. Саме махання, бо папери показувалися здаля, швидко, без можливості розглянути, що ж там написано. Звиклим сліпо вірити телевізору такі папери здавалися залізобетонними доказами, а впевнений голос диктора, з відповідними інтонаціями, забивав останній гвіздок у здоровий ґлузд глядача. Так і вийшло, що Земля – плоска, а Порошенко не лише наживається на війні, а навіть сам її розпочав.

Інформаційна неохайність українських медіа привела до катастрофічних наслідків.  В одній країні  утвердилися дві реальності: патріотична і малоросійська.  Одна частина країни, не дивлячись на мову, яку використовує в побуті, та віру, що сповідує, вважає себе українцями, а Росію – ворогом.  Інша – агресивно налаштована до будь-яких проявів української ідентичності, як недоречних та таких, що слугують для прикриття корупційних схем. Одна знає, за що воює, друга – перебуває в шкідливій ілюзії досягнення миру шляхом «припинення провокаційної демонстрації свого українства»…