неділя, 05 лютого, 2023

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
Діти поруч з лінією фронту. Погляд психолога на життя під обстрілами

Російська агресія , Суспільство

Діти поруч з лінією фронту. Погляд психолога на життя під обстрілами

views68

06.04.2021

Подiлитися у соц.мережах

Вже сьомий рік на Сході України триває російська агресія і весь цей час бойові дії відбуваються, хоч і з різною інтенсивністю. Поруч з лінією фронту знаходяться невеличкі населені пункти, села, селища, де в умовах війни і стресу мешкають люди, в тому числі й діти.

Який вплив має війна й обстріли на психологічний стан дітей та дорослих, які проблеми виникають при цьому та як їх намагаються вирішувати, розповів виданню «Патріот Донбасу» психолог Євген Боженко.              

Діти поруч з лінією фронту. Погляд психолога на життя під обстрілами

«З вересня 2017 року я став їздити на лінію розмежування. Працював там психологом понад півтора року, до травня 2019. Останній раз побував там у лютому 2020 в рамках невеличкого проєкту, реалізація якого розпочалася в грудні минулого року».

Євген працював у багатьох населених пунктах вздовж лінії фронту – від Мар’їнки до Золотого-3.

За його словами, в регіоні є досить багато недержавних організацій, що допомагають мешканцям налагодити життя та забезпечують, в тому числі, й роботу психологів у селах і селищах, де обстріли та вибухи стали вже елементами повсякденного життя як для дорослих, так і для дітей.

У НГО (недержавних громадських об’єднань) є можливість робити те, що, на їхню думку, важливо для того чи іншого населеного пункту. Вони самі приймають рішення і погоджувати свої дії їм ні з ким не треба. Один з основних напрямків – психологічна допомога населенню, яку отримують всі бажаючі.

Окремо є відділ під назвою «Захист дітей». Він спеціалізується на роботі з дітьми у школах, дитячих садках та інших позашкільних закладах.

Чи є якась специфіка у поведінці дітей, що пов’язана з війною?

«Є стресова ситуація, в якій вони опинилися. Це можуть бути не тільки обстріли, а також і внутрішні конфлікти у родинах, нестаток їжі, відсутність соціальних умов життя. Діти живуть у підвалах, а зранку приходять до школи. Це низка проблем. Це не просто чути вибухи. У людей спотворюються різні сторони їх життя».

Далі пан Євген зазначив, що у неформальних розмовах з колегами, порівнюючи ситуації у різних населених пунктах, виявилося, що спілкування дітей один з одним у тих місцях, де працювали психологи, більш позитивне.

«Дітям через тіло треба реалізувати свої почуття. І якщо їх не направляти, то згодом виникають форми силової взаємодії, які зі сторони виглядають, як агресія. Хоча потім при розмові виявляється, що злості немає».

Чи є різниця між дітьми, які мешкають поруч з лінією фронту, та дітьми, які мешкають на мирній території?

«Я вважаю, що великої різниці немає. Дитяча психіка більш гнучка. Людина звикає до зовнішніх умов життя. І більшість людей справляються зі стресом. Ненормальна ситуація нормалізується: стріляють, падає десь далеко і я знаю де це. Це такий контроль. Більшість дітей розбирається звідки вибух, яка зброя, який калібр.  Для них це спосіб розуміння ситуації та, почасти, контроль над ситуацією. Діти розуміють, що й де це відбувається».

У дітей панічне ставлення до вибухів та обстрілів чи згодом настає звикання?

«Звикання настає у будь-якому випадку. Перша стресова ситуація, коли в людини шок – це коли перший обстріл та перші вибухи. Це у будь-якої людини викличе стрес. Через якийсь час адаптація відбувається або не відбувається. Дитина за допомогою своїх внутрішніх ресурсів, за допомогою дорослих і зовнішніх ресурсів цю ситуацію проживає, нормалізує, й далі життя продовжується, незважаючи на обстріли».

Роль дорослих

«Дуже важливо як поводять себе дорослі. Є чітка залежність. Якщо у звичайній ситуації дорослий почне бігати й кричати «рятуйся хто може» та почне панікувати, то дитина теж почне відчувати теж саме. Якщо вибухають снаряди, але поруч знаходиться стабільний дорослий, який каже дитині: «все добре, я про нас подбав, ми тут у безпеці, ми вже не в перший раз це переживаємо», тоді й дитина буде відчувати себе спокійно».

Чи діти розуміють хто з ким воює?

«Діти частіше за все проецюють погляди та розмови дорослих.

Коли перший раз відвідуєш територію поруч з лінією фронту та спілкуєшся з дітьми, помічаєш, що від них пахне димом. Спочатку це сприймається як спогади зі свого дитинства – вогнище, рибалка… А потім потроху доходить, що це зовсім не радісні події. Вони пропахли димом, бо готують їжу в дворі на вогнищі. Вони живуть у підвалі, але приходять на заняття. Вони активно поводяться у школі – сміються, бігають, граються… Це звичайні діти».

Що було найбільш жахливим під час роботи у прифронтовій зоні?

«Як для звичайної людини є ситуація, яка назавжди залишиться у мене в житті – це загибель дівчинки, 9-класниці Даші з Торецька. Ми працювали в школі, її класний керівник був на наших тренінгах. Вона загинула під час обстрілу на третій день після свого дня народження».

Далі психолог розповідає:

«У 2018 році ми працювали у Зайцевому. Прийшла 14-річна дівчинка з перемотаною рукою. Був вибух, уламками та склом її дуже поранило. І коли ти бачиш дітей, які постраждали в результаті військових дій – це надзвичайна ситуація. А для дітей така ситуація вже не вперше. І у них вже існують сформовані механізми захисту, які дають можливість цю ситуацію прожити. У дітей не було ні істерики, ні паніки.

Як не жахливо це говорити, але ця ситуація трохи нормалізована. Вже відбулося звикання. Людина не може постійно жити у шоковому стані. Шок має пройти, бо можуть початися проблеми з психікою, тоді людині потрібні будуть лікарі та ліки. Але психіка так влаштована, що вона нас береже».

Підписуйтесь та слідкуйте за нами у Телеграмі