понеділок, 21 червня, 2021

Телефони гарячої лінії:


ДОНБАС - ЦЕ УКРАЇНА!

search menu menu menu
День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

Суспільство , Україна

День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

views33

06.04.2021

Подiлитися у соц.мережах

У всьому світі 5 грудня відзначають міжнародний День волонтера – International Volunteer Day. Волонтерка зі Слов’янська розповіла, як формувався цей рух у місті, яке перше постраждало від російської агресії.

У всьому світі 5 грудня відзначають міжнародний День волонтера – International Volunteer Day. Україна — єдина країна у світі, де на наступний день відзначають День збройних сил. І у цьому є надзвичайний символізм, бо саме українські волонтери під час страшних подій 2014 року, коли країна стояла над прірвою, не опустили руки і допомагали військовим підрозділам.

Волонтерський рух в Україні – це приклад ефективних зв’язків між громадянами, які зосереджені на допомозі.

Саме про такі зв’язки між притомними людьми, справжніми громадянами своє країни, розповіла Марина Данилова, волонтерка зі Слов’янська.

День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

Вона почала займатися допомогою військовим відразу після того, як місто було звільнено 5 липня 2014 року. І це були різні проблеми військових побутового та медичного рівня, з якими на той час держава не могла впоратися.

«Я б не хотіла розповідати про себе, бо я одна нічого не варта. Я б хотіла розповісти про волонтерський рух взагалі у Слов’янську. Бо про наше місто існує така, не дуже гарна слава, як про місто сепаратистів. Насправді це не так, тут дуже різні люди. Є звичайно і сепаратисти. У 2014 році в мене був стан такої провини, мені було соромно, що я взагалі у цьому місті, мені було соромно перед військовими. І в мене було бажання відмити місто від лайна».

Марина розповідає, як все це відбувалося. Спочатку волонтери налагоджували зв’язки.

«Ми їздили з морозивом, молоком, з якимось там ніштяками до військових на Карачун до батальйону «Київська Русь». Там були класні, вмотивовані хлопці. Потім по блокпостах кожного дня, і те, що вони просили, те ми й робили. Потім почалися дзвінки телефоном, на кшталт: «холодильник треба» і ввечері вже був холодильник. Були завдання – сто буханок хліба і цей хліб був через кілька годин».

День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

Волонтерка каже, що заходила до міської ради й там їй завжди допомагали, порадами, зв’язками навіть грошима.

«Я вдячна Денісу Бігунову, який тоді працював у місцевій раді, який підказував, координував до кого звернутися. І ми розв’язували такі питання, які, здавалося, неможливо було вирішити. На Карачуні стояв підрозділ і не було питної води. Ми з Денисом дуже швидко знайшли воду, але її треба було кудись набрати, потрібні були цистерна, пляшки. Через півдня телефонних дзвінків ми знайшли воду під Ізюмом, а це три тони. Ми знайшли Олега Ткаченка, який повертався з Харкова порожнім бусом. І він заїхав і забрав цю воду, а потім їхав боком, поки довіз»

Про Олега Ткаченка видання «Патріот Донбасу» вже писало, але не тільки через його волонтерську діяльність, а й через те, що його дім пограбували.

День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

До пані Данилової колись звернувся капелан одного з підрозділів щодо намету, в якому можна було б проводити службу. До цього все це відбувалося просто неба. Волонтери знайшли намет.

Взагалі, люди дуже часто долучалися до допомоги військовим.

«Я якось випадково зустрілася з Романом Добровольським і сказала, що потрібні светри військовим. Я взагалі спитала, чи є в тебе светр, який тобі не потрібен. Військовим байдуже, як він буде виглядати. Головне, щоб було тепло. Він повернувся через дві години і приніс величезний пакунок, де було 40 натівських светрів. Для мене це було як виграш у лотерею (сміється, – ред.). А потім хлопці були дуже здивовані, бо їм привозили усілякий мотлох».

Коли військові з підрозділу «Київська Русь» їхали з Карачуна на Дебальцеве вони передали багато продуктів до церкви УАПЦ, що по вул. Центральній, для мешканців Слов’янська.

Настоятель єдиної у Слов’янську української автокефальної церкви (ПЦУ) отець Савва відкрив склад, і «караван з Карачуна там розвантажився». Потім все це було роздано людям у місті.

Марина розповідає, що все розвивалося дуже швидко.

«Купа людей приєднувалася, декого я шукала, дехто мене шукав. Був такий переселенець з Донецька, який прийшов і сказав, що хоче допомагати. Я йому сказала: «Вам же самому треба допомагати, як переселенцю». Він відповів що ні, він просто хотів допомогти».

Допомагали і люди з інших країн: Італії, Фінляндії, Канади.

«У 2015 році прийшла фура з 5 тонами гуманітарки. Це був дитячий одяг, памперси та ліки. Ми шукали склад, куди все це дівати. Склад дуже швидко знайшовся – друкарню. Якраз тривали бої під Дебальцеве. Ми вдягали дітей».

День волонтера: як зароджувався волонтерський рух у місті, з якого почалася війна

Кілька діб волонтери розбирали ліки: «туди протигрипозні, туди кровоспинні, туди матеріали для перев’язок. Потім все це відправляли до шпиталю у Бахмут. Потім почався період, коли ліки з-за кордону приходили до нас. І потім ми їх відправляли до різних підрозділів. В мене були контакти багатьох начмедів, як зверталися і казали, що потрібно».

Марина продовжує працювати у школі вчителькою. З колегами по роботі свою волонтерську діяльність не обговорює.

«Волонтерство – це моє особисте. Я це роблю, бо вважаю, що це потрібне. Коли моя онука стане дорослою і спитає: баба, де ти була, коли була війна? То я їй розкажу, де я була і фото покажу. І мені не буде соромно перед нею».

Коментарi (0)